alex, 35 - 19 августа 2010 22:39

Система непорозумінь
Не люблю квітучі тополі й нудні книги. Зате люблю спостерігати крах або виникнення речей.
Це в мене, мабуть, від Геракліта.
Ну, пам'ятаєте, - вогонь, з якого все народжується і в якому всі гине.
Наше старіюче сонце чарує мене. Якщо б моя рефлексія не була отруєна духом, я б дозволила собі зауважити, що все інше, - це смішний непотріб. Може бути, слід скасувати душу, разом з її сподіваннями і бідами, а заодно і цей, загалом цікавий і неспокійний дух, а вже потім проявляти інтерес до хитровитівок привидів свідомості, і до стадій оманливої видимості.
Втім, у мене, як і раніше, досить запалу і екзальтації для того, щоб спостерігати крах або торжество життя в будь якій його стадії. А, може бути, свідомість розвинеться і розшириться до такої міри, що всі таємниці стануть прозорими, а з бід випаруються останні залишки загадковості. І тоді, можливо, відкриються всі обрії, і, хоч один з них, викличе елементарну цікавість. Адже чарівність занепаду, - це чарівність часу, з якого витекло життя, що являло собою, до цього, звичайну систему непорозумінь.
Розважаюсь... :)

• 
• 
•